Трихомоніаз

Трихомоніаз є одним з найбільш поширених захворювань сечостатевого тракту і займає перше місце серед захворювань, що передаються статевим шляхом. За даними ВООЗ 10% населення земної кулі уражено трихомонадно інфекцією. Трихомоніазом щорічно захворює близько 180 млн. людей.

Трихомонада є збудником трихомоніазу

Збудник трихомоніазу відноситься до найпростіших мікроорганізмів і являє собою рухливий одноклітинний організм, який в процесі еволюції пристосувався до життя в органах сечостатевої системи людини.

Урогенитальная трихомонада була вперше описана в 1863 р паризьким лікарем Допле, який виявив її в виділеннях з піхви хворих жінок, і дав їй назву “Вагінальна трихомонада” (Trichomonas vaginalis). Цей термін використовується до сьогоднішнього дня. Тривалий час тріхоомонади вважалися сапрофітами жіночих статевих органів. Лише на початку XX століття була визнана патогенність трихомонад для чоловіків і жінок, а пізніше (в 40-60-х роках) доведений статевий шлях передачі інфекції, визначено патогенний спектр обумовлених вагінальними трихомонадами захворювань, вивчені морфологічні, біологічні та антигенні особливості збудника, його видова специфічність, наявність штамів з різною вірулентністю. Була розроблена експериментальна модель трихомоніазу і отримані ефективні протівотріхомонадние препарати загальної дії.

Трихомоніаз у жінок

У жінок трихомонади живуть в основному в піхві, звідки проникають в уретру, парауретральні ходи, бартолінові залози, рідше – в сечовий міхур, канал шийки матки, в порожнину матки, маткові труби, ниркові балії, пряму кишку. Внаслідок особливостей діагностики та перебігу захворювання тріхомоніaз значно частіше діагностується у жінок, ніж у чоловіків.

Трихомоніаз у чоловіків

У чоловіків трихомонади поширюються по слизовій оболонці уретри, проникають в її залози і лакуни. Інвазія передміхурової залози трихомонада зазвичай протікає безсимптомно, рідше відмічається запалення в формі паренхиматозного простатиту. Трихомонадна інфекція уретри у чоловіків нерідко буває короткочасною, транзиторною, що пояснюється несприятливими умовами для існування паразитів в чоловічій уретрі.

І у жінок, і у чоловіків трихомонади іноді викликають ерозії і виразки шкіри зовнішніх статевих органів.

Діагностика і лікування трихомоніазу

В діагностиці трихомоніазу застосовують загальний мазок. У жінок досліджують виділення з піхви, у чоловіків – виділення з сечовипускального каналу і секрет передміхурової залози. Результат загального мазку підтверджують більш точними методами дослідження – ПІФ, посів на тріхоманіаз.

Лікування трихомоніазу повинне бути комплексним і індивідуальним. Дуже важливо довести лікування до кінця, бо недолікований трихомоніаз може придбати хронічну форму і проявити себе через кілька років.

Лікування трихомоніазу зводиться до призначення протівотріхомонадних препаратів для прийому всередину. Місцеве лікування (вагінальні таблетки і свічки) неефективне.

У ряді випадків призначають лікування, що доповнює противотріхомонадні препарати (імунотерапія, загальнозміцнюючі препарати, масаж передміхурової залози, інстиляції уретри, фізіотерапія і т. Д.).

Існує думка серед венерологів, що трихомоніаз набув широкого поширення через його неефективне діагностування урологами і головним чином гінекологами. У венерології основним методом для виявлення трихомоніазу є взяття мазка на посів і ПІФ, у випадку з трихомоніазу це є більш ефективним методом діагностування в порівнянні з ПЛР. У гінекології та урології для діагностування трихомоніазу в основному використовується ПЛР. З цієї причини існує точка зору, що основними переносниками трихомоніазу є жінки.