УРЕАПЛАЗМОЗ

Уреаплазмоз– хвороба, викликана уреаплазмою (ureaplasma) – бактерією, внесеною в перелік збудників інфекцій, які передаються статевим шляхом і визнана збудником негонококкового уретриту у чоловіків. Це запальний процес в сечостатевих органах, коли при лабораторному обстеженні виявлено U.urealyticum і не виявлено інших патогенних мікроорганізмів, здатних викликати дані запалення. Інкубаційний період триває в середньому 2-3 тижні.

Шляхи передачі уреоплазмозу

Основний шлях передачі уреаплазмоза – статевий, хоча деякі вчені вказують на можливість побутового шляху передачі. Можливий і вертикальний – від матері до плоду.

Симптоми уреаплазмозу, ознаки та течія

• – Уривчаті рідкі виділення зі статевих шляхів, зовнішнім виглядом нагадують молочну сироватку.
• – Свербіж зовнішніх статевих органів, дистальної частини уретри і інших слизових.
• – У жінок спостерігаються болі в середині або в кінці менструації і коричнева «мазня» до або після менструації.
• – Міжменструальні (овуляторні) виділення крові або коричневих білі.
• – Шкірні висипання.
• – Болі в області печінки, не пов’язані з холециститом.
• – Надзвичайна схильність до застуд.
• – Мочекам’яна хвороба.

Діагностика уреаплазмозу

Для виявлення збудника використовують більш точні методи дослідження – ПЛР (ДНК метод), РІФ і бактеріальний посів. За результатами звичайного мазка можна лише запідозрити наявність уреаплазм. При цьому захворюванні кількість лейкоцитів в загальному мазку може бути підвищене незначно або взагалі не перевищувати норму.

Дуже часто виявляється поєднання мікоплазменної та уреоплазменної інфекціі. При зміні рН середовища (прийом антибіотиків, гормонотерапії, зміни клімату, стресові ситуації) – виникає явище дизбіозу і збільшується кількість умовно патогенної мікрофлори, яка створює сприятливі умови для колонізації генітального тракту уреоплазмами, де відбувається їх активне розмноження.